Скоро рік, як я дабл-мама. І якби мені років 10 тому, якраз після народження мого первістка, сказали, що я наважуся вдруге стати мамою… за океаном, я б добряче розсміялася і навіть покрутила пальцем біля скроні. Але, як-то кажуть, ніколи не кажи ніколи.
Мій досвід вагітності та пологів у Канаді був, звичайно ж, зовсім інакшим, ніж в Україні. І ні, я не хочу порівнювати системи, підходи і шукати, де краще, а де гірше. Просто хочу розповісти, як усе було, що мене здивувало, а що, якщо чесно, дивує й досі.
Але я вирішила не обмежуватися лише своєю історією, а запитати дівчат із Торонто та інших міст Канади, який досвід народження маленьких українських канадців мали вони.
Отож, я почну.
Вагітність
Мені насправді (як я вже знаю з досвіду інших дівчат) дуже пощастило, бо гінеколог, до якої я ходила раніше, вела мою вагітність і потім приймала пологи. Виявляється, тут так «красиво» і лінійно трапляється нечасто.
Я мала лікарку-польку і з десяток разів похвалила себе за те, що свого часу таки вивчила polish. Комунікацію з гінекологом ми вели польсько-англійською, що для мене було абсолютно безстресово.
Що здивувало? Кількість візитів до лікаря і кількість аналізів. Це було прекрасно, бо… мало.
За дев’ять місяців — здається, чотири УЗД (одне з яких було додатковим, бо на те були причини), близько п’яти візитів до лікаря і три-чотири походи в лабораторію на аналізи. Все.
Якщо вагітність проходить без ускладнень — це база. Якщо ж у лікаря виникають навіть мінімальні занепокоєння, тоді вже призначають додаткові аналізи чи обстеження.
До речі, за весь час вагітності я мала, здається, лише один гінекологічний огляд. Решта контролю — аналізи, УЗД та інші показники.
І так, це було одним із моїх найбільших здивувань: ніякого щотижневого носіння баночок (if you know what I mean).
Ще один приємний момент — аналізи та обстеження, які мені призначали в межах ведення вагітності, покривалися OHIP. Зокрема й пренатальний генетичний скринінг, який я проходила.
Пологи
Я мала плановий кесарів розтин, і моя лікарка-гінеколог просто запропонувала дату. Ми «по-діловому» звірили свої календарі й визначили день нашого «пологового рандеву».
Коли я запитала, що маю брати із собою, вона відповіла: лише чоловіка — і то, якщо є на те бажання.
А потім додала: «Якщо все буде добре, наступного дня поїдеш додому».
Це було моє чергове здивування. Я навіть трохи не повірила або подумала, що щось не так зрозуміла. Просто для розуміння: мій перший кесарів розтин закінчився десятьма днями в лікарні.
Але гінеколог просто пояснила: найкраще відновлення — вдома.
Отож, моє «пологове рандеву» сталося в жовтні, як і планувалося.
Мене підготували до операційної, і коли я запитала, кому віддати речі, в які будуть переодягати малечу, мені по-канадськи відповіли:
Don’t worry, ми про все подбаємо.
«Подбаємо» означало, що малу замотають у лікарняну пелюшку — таку, знаєте, з синенькими смужками, в яку ще мотали Емму, доньку Рейчел із «Друзів», — і одягнуть «місцеву» білу шапочку.
Так дивно потім бачити ці однакові смугасті пелюшки на фото з новонародженими — здається, вони тут «працюють» уже десятки років.
Але насправді це було так мило і так помічно: можна було зосередитися на собі й дитині, а не думати, чи поклала я памперс і чи не забула пелюшку.
Післяпологовий час
Після пологів нас перевели в окрему палату, яку ми, до речі, оплатили самі. Це був наш вибір і коштувало, здається, близько 250 CAD. Насправді це єдине, окрім паркінгу на території лікарні, за що нам довелося платити.
Із цікавого: регулярно приходили дві окремі медсестри — одна до мене, інша до малої — і контролювали різні показники. Неонатолог, наприклад, прийшов десь після десятої вечора.
Як я зрозуміла, тактика тут приблизно така: за першу добу максимально все перевірити і, якщо з мамою та дитиною все добре, відпустити додому
На ліжку я мала кнопку, через яку могла будь-коли викликати медсестру, якщо щось було потрібно.
Ще один незвичний для мене нюанс: малій причепили до ніжки спеціальний ремінець із датчиком. Такий собі infant security, підключений до системи безпеки лікарні. Його основна функція — подати сигнал тривоги, якщо хтось спробує винести дитину з пологового відділення.
І в нас навіть сталася ситуація, коли ми переодягали малечу, щось порушили в тому датчику — і до нас одразу прибіг персонал. Нам пояснили, що спрацювала система безпеки й заблокувалися двері.
Ось так.
І таки справді — вже приблизно за добу нас відпустили додому.
До речі, моя лікарка подбала про те, щоб після виписки до мене додому ще кілька разів навідалася медична працівниця. Вона знімала скоби зі шва, оглядала мене і малечу. І це було прекрасно — особливо коли ти щойно після кесаревого і тобі не потрібно самій нікуди їхати.
А ще мені дуже сподобалася окрема увага до ментального здоров’я мами після пологів.
У лікарні мені дали контакти служб підтримки на випадок, якщо я відчуватиму ознаки післяпологової депресії чи просто зрозумію, що емоційно не справляюся. Моїм психологічним станом цікавилися і під час домашніх візитів. А ще через кілька тижнів був дзвінок-нагадування з лікарні: якщо мама потребує психоемоційної підтримки — є окрема служба, куди можна звернутися.
Таким — по-справжньому комфортним і спокійним — був мій досвід вагітності та пологів у Канаді.
А як у інших? 6 українок — про свої пологи в Канаді
Iryna Litva —Toronto
Я народжувала донечку в Торонто, у St. Joseph’s Hospital. Вона народилася на 41 тижні і 2 дні, природним шляхом, без кесаревого розтину.
Загалом мій досвід вагітності в Канаді був дуже позитивним. Єдине, що було трохи складним, — це пошук лікаря для ведення вагітності. Коли я тільки завагітніла, я зовсім не розуміла, як тут працює система ведення вагітності та пологів. Тому повністю довірилася своєму сімейному лікарю, яка сказала, що знайти гінеколога не буде проблемою.
Але вийшло так, що ми почали шукати досить пізно, коли багато лікарів уже були зайняті й не приймали нових пацієнток на ведення вагітності. Це був досить стресовий момент. Зрештою я знайшла клініку, яка веде вагітність поза госпіталем. Це не зовсім лікарі госпіталю і не мідвайфи, а щось середнє між цими варіантами.
Своєю клінікою я залишилася дуже задоволена. Мені дуже сподобалося ставлення лікарів, їхня уважність, професійність і те, як вони все пояснювали.
Водночас важливо розуміти, що лікар, який веде вашу вагітність, не обов’язково прийматиме пологи. У госпіталі пологи зазвичай приймає черговий лікар, який працює в цей день. У моєму випадку так і було — народжувала я з лікарем, який був на зміні в госпіталі.
Тому моя головна порада для тих, хто планує вагітність у Канаді: якщо ви хочете, щоб вагітність вів конкретний гінеколог, варто шукати його якомога раніше. Тут можна почитати відгуки, обрати спеціаліста і відправити заявку на ведення вагітності практично одразу після того, як ви дізналися про вагітність. Не варто відкладати це або розраховувати лише на те, що сімейний лікар знайде вам спеціаліста. Якщо ж ви розглядаєте ведення вагітності з мідвайф, про це також краще подбати заздалегідь.
Єдине, за що ми заплатили, — це парковка в госпіталі для автомобіля, на якому ми приїхали. Усе інше — перебування в лікарні, пологи та медична допомога — було абсолютно безкоштовним.
На пологах був присутній мій чоловік. Для мене це була величезна підтримка. Він дуже допомагав морально: просто був поруч, заспокоював мене і підтримував у цей важливий момент.
Anastasia Mushynska — Toronto
Народжувала в Торонто, Онтаріо, у листопаді 2025 року. Я дуже задоволена своєю вагітністю, адже вона пройшла без ускладнень, тільки мучив токсикоз.
З точки зору медицини теж задоволена і навіть здивована тим, як спокійно лікарі ставляться до жінок і налаштовують їх на спокій. Не залякують, не призначають купу непотрібних аналізів, обстежень тощо.
З пологами те саме — максимально позитивний досвід. У мене був кесарів розтин, операція пройшла чудово та без ускладнень. Ставлення лікарів та медперсоналу чудове. Давали відповіді на мільйон моїх запитань, не залишали без нагляду, допомагали, навчали, як поводитися з дитиною тощо. Без «закочування очей», з максимальною підтримкою. Не платила ні за що, лише за паркінг.
Історії як такої немає. Хіба що ми думали, чи варто брати платну палату, щоб бути лише вдвох, за 250 доларів за ніч. Але вирішили залишитися в безкоштовній, де може бути до чотирьох породіль. Нам пощастило, і ми були в палаті самі.
Щодо поради, то радила б не боятися і не відкладати вагітність та пологи до «кращих часів»: коли вивчу англійську, коли матиму кращу роботу тощо. Бо цим усім часто керує страх. Тут справді дбають про породіль, тому раджу відкинути страх на задній план і довіритися системі.
Dariya Marchuk — Edmonton
Народжувала в місті Едмонтон, провінція Альберта. У мене були не природні пологи, а кесарів розтин.
Здивувало досить багато чого: занадто велика гіперопіка лікарів 😅 Вони буквально переживали за кожну найменшу проблему. У мене була важка вагітність, тому дивувало багато чого. З 7-го місяця я щодня була в лікарні, а в суботу та неділю медсестри самі приїжджали до мене додому, щоб перевірити, чи зі мною та донькою все гаразд.
Також здивувало, що в Едмонтоні є окрема швидка допомога для вагітних, куди мене, до речі, відправили просто через те, що в мене, як і в багатьох вагітних жінок, почали лопатися вени на ногах від ваги та набряків. Мене протримали в лікарні чотири дні, щоб переконатися, що я добре почуваюся.
Також здивувало те, наскільки серйозно лікарі підготувалися до кесаревого розтину. В операційній у холодильнику було два серця — для мене та доньки, а ще команда лікарів, які були готові робити пересадку серця в будь-який момент… Але, на щастя, це не знадобилося.
Ставлення лікарів було дуже хорошим. Вони з розумінням ставилися до того, що моя англійська не дуже хороша. Коли була сама операція, мені знайшли анестезіолога з Одеси, який усе перекладав.
Також була дуже приємна медсестричка, яка бачила, що я сильно хвилююся, і дуже мене підтримувала. Вона обіймала мене і казала, щоб я уявляла, що вона моя мама, аби мені не було так страшно.
Не платила взагалі нічого. Абсолютно все дали і мені, і дитині. Я брала із собою все, що потрібно, але зрештою знадобилися лише автокрісло та одяг, щоб поїхати додому.
Mariya Berdnikova — Calgary
Народжувала в Калгарі, у Rockyview General Hospital, 12 листопада 2025 року. Загалом я залишилася дуже задоволена. Усе безкоштовно, ти ні про що не переймаєшся, протягом вагітності не переживаєш, що треба самостійно знайти лікаря. Я повністю довірилася системі.
До 30-го тижня мене вів сімейний лікар, а потім передав гінекологу. Він одразу попередив, що, можливо, саме мій гінеколог не буде на зміні під час пологів, а буде хтось із 16 лікарів, які працюють із цією лікарнею.
Але загалом майже весь процес пологів зі мною були медсестри, а вже коли почалися потуги, прийшов лікар. Він був дуже приємним. Мені зробили епідуральну анестезію. Пологи тривали 17 годин.
Здивувала кількість УЗД — їх було лише три. Останнє планове роблять приблизно на 20-му тижні, коли озвучують стать дитини, і вже потім, якщо все добре і немає показань для додаткових обстежень, УЗД більше не роблять. Я думала, що УЗД перед пологами є обов’язковим.
Хоча мені таки призначили додаткове УЗД, бо буквально за тиждень дуже виріс живіт. Уже наступного дня після призначення мені зробили обстеження — усе дуже швидко й оперативно.
Самі пологи пройшли прекрасно. Весь персонал дуже привітний, ніякого тиску, усе підказують, повна підтримка.
Дуже сподобався догляд після пологів. На ліжку є кнопка, якою можна викликати медсестру. Мені все пояснили: як змінювати підгузник, як сповивати малюка, як правильно прикладати до грудей. Також кожні дві години приходила медсестра, питала, чи хочу я погодувати малюка. Під час перших п’яти годувань перевіряли, чи правильно я прикладаю дитину до грудей, тому з грудним вигодовуванням проблем не було.
Моя порада — прислухатися до того, що радять лікарі, і не боятися. Тут дійсно медицина на високому рівні, усі допомагають.
Приємно, що все безкоштовно і ти дійсно не переживаєш про те, що, якщо недостатньо заплатив, то до тебе буде якесь погане ставлення.
До речі, ще з цікавого: якщо ти відчуваєш, що ще не готова їхати додому, то можеш залишитися ще на добу в лікарні.
Oleksandra Kretinina — Edmonton
Я народжувала в Едмонтоні, але про вагітність дізналася, коли проживала в Монктоні, Нью-Брансвік. Я переїхала десь на третьому місяці вагітності, тобто на облік стала саме в Монктоні.
Я чекала протягом трьох тижнів, щоб мені призначили УЗД і підтвердили вагітність, а далі знайшла лікаря — і все було супер. На початку вагітності огляди були досить рідко, раз на місяць чи півтора, але ближче до пологів оглядали частіше.
Коли я переїжджала, мені підготували пакет документів із Монктона. В Едмонтоні я відразу пішла у walk-in clinic, і мене прийняли. Коли знайшла сімейного лікаря, він оглянув мене і розповів, що в Альберті діє програма midwife: можна зареєструватися на сайті й отримати безкоштовний супровід акушерки. На сайті є попередження, що можуть бути черги, але зі мною зв’язалися буквально через місяць і закріпили за мною акушерку, яка супроводжувала мене протягом вагітності.
Я дуже задоволена нею. Я приїжджала до неї на огляди, і все було добре. Але, до речі, дещо для мене було дивним: коли я була в Монктоні, мене оглядав лікар як гінеколог, а тут я мала сама собі брати мазки тощо. Але все ок — мені пояснювали, що і як робити, тож усі аналізи я здала без проблем.
Уся вагітність проходила чудово. Єдине, що хвилювало лікарів, — дитина була маленькою, тому мене оглядали частіше через недостатній набір ваги.
Платити під час вагітності мені не довелося ні за що, окрім вакцинації. Одна вакцина була безкоштовною, інша — платною. Але це було добровільно.
Лікарі взагалі були дуже уважними. Через те, що вже була фінішна пряма, а дитина і мій живіт були не дуже великими, до того ж мала була не дуже активною, я декілька разів їздила в пологове відділення, де вирішила народжувати. Там мені робили спеціальний тест: я лежала, а лікарі відстежували серцебиття дитини. Усі дуже опікувалися мною.
Коли я відчула, що сьогодні буде день Х, то зателефонувала акушерці й приїхала до лікарні разом із чоловіком. Акушерка також приїхала і весь час була зі мною. Вона постійно відстежувала серцебиття дитини, контролювала потуги…
Мені є з чим порівняти, бо я вже мала досвід пологів в Україні. Так ось, тут, у Канаді, я народила дуже-дуже легко. Донечка народилася о четвертій годині дня, а о восьмій вечора я вже була вдома. Тобто все відбулося буквально за кілька годин.
Усе було добре. Мені запропонували залишитися в лікарні або їхати додому — і ми поїхали додому. А вже наступного ранку наша акушерка була в нас удома, щоб перевірити мій стан і стан дитини. Протягом наступних двох місяців вона відвідувала нас, щоб переконатися, що і зі мною, і з дитиною все добре.
Моя порада дівчатам: менше слухайте пліток. Бо маю знайомих дівчат, які наслухалися про те, що і ставлення в лікарнях жахливе, і підхід не такий. Я на власному прикладі переконалася, що народжувати тут безпечно, і дуже задоволена всім шляхом — від ведення вагітності до самих пологів.
Olena Silinska — Toronto
Досвід вагітності: усе досить стандартно — ввічливі лікарі, постійно відправляли на аналізи. Лише був один дуже цікавий момент: замість 27-го тижня мене відправили на тест на глюкозу на 37-му. І в мене виявили гестаційний діабет.
Тоді почалися частіші відвідування лікарів, аналізи, УЗД. Також хотіли, щоб я народжувала на 38–39-му тижні, щоб дитина не була занадто великою. Вони дуже наполегливо рекомендували народжувати раніше. Але в мене є свої переконання: дитина прийде в цей світ саме тоді, коли їй треба буде. Тим паче хлопчик вагою 3500 г — не вважаю, що це занадто багато. До цього в мене вже були пологи, і я була приблизно такою ж за розмірами, вагою тощо. Тому й не бігла в паніці на кесарів розтин чи стимуляцію пологів.
Стосовно самих пологів. У лікарні все сучасне, але не вистачає місць. О другій ночі в мене частково відійшли води. Поки приїхала, була вже третя. Медсестри перевірили — було лише 1 см розкриття, але сказали, що, оскільки це другі пологи, додому вже не відпустять і будуть спостерігати.
Спочатку я лежала на кушетці за шторкою приблизно до 7–8-ї ранку. Потім приїхало багато людей, і я вже сиділа в коридорі, бо розкриття не збільшувалося. Лікарка перевірила і вирішила ще й «допомогти» пальцями. Вона навіть не запитала — я була обурена і сказала, що мене таке не влаштовує. Вона лише відповіла, що думала таким чином прискорити процес…
Десь до шостої вечора розкриття було 2 см. Я той коридор уже стоптала ногами, бо казали не стояти, а ходити. Приблизно о сьомій вечора мене нарешті завели до палати, під’єднали всі датчики й сказали, що будуть вводити окситоцин. Поставили катетер, почали крапельницю.
Не минуло й п’яти хвилин, як у дитини почалася сильна тахікардія, а мене саму страшенно трусило. Усі датчики почервоніли й пищали. Я почала кричати: «Виймайте крапельницю, так не годиться». Її забрали, за декілька хвилин мені стало легше, а приблизно за 10 хвилин усе прийшло в норму.
Хвилин через 20 прийшла та лікарка й запитала, чому я так «кіпішую» . Хоча медсестра, яка весь час була поруч зі мною, сама сиділа перелякана. Звісно, я висловила своє обурення — не так, як могла б рідною мовою, але суть вони зрозуміли.
Я запитала, що вони зробили. Виявилося, що вирішили дати подвійну дозу, щоб усе було швидше. Тут моєму здивуванню взагалі не було меж. Я поцікавилася, чому мене ні про що не запитали й не уточнили, як мій організм реагує на ліки. Я максимум дві таблетки на рік могла випити — цитрамон чи Tylenol від голови. Тому мій організм дуже чутливий до медикаментів.
Ми трохи подискутували, я була дуже зла. Чоловік був у шоці від того, що я не змовчала і прямо все їм висловила, хоча зазвичай я саме з тих, хто промовчить. Але це інший випадок — тут ідеться про життя дитини.
Зійшлися на тому, що починаємо з половини дози. Після цього все налагодилося.
Десь о дев’ятій мене знову почало трусити, але вже просто від болю. Перевірили — розкриття було лише 3 см. Я попросила епідуральну анестезію. Прийшла дівчина-інтерн, і ми десь годину намагалися зробити цю процедуру. Було дуже, дуже стрьомно… Вона була сама, без старших лікарів, і щось не дуже виходило. Мене ще й морально почало накривати від страху, бо розуміла, що, якщо вколоти не туди, можуть бути різні наслідки. На щастя, усе пройшло добре.
Далі кожні 15 хвилин можна було натискати кнопку й додавати знеболювальне. Вночі я навіть трохи поспала.
Прокинулася й відчула, що хочу в туалет. Покликали медсестру, вона подивилася й сказала, що вже можна народжувати. Мене поклали, підготували й сказали, що лікарка поки з іншою пацієнткою. Але добре, що хоч почали із медсестрою.
Народила я досить швидко. Уже в самому кінці лікарка таки прийшла. Але був момент, який для мене став справжнім розривом шаблону: голова вже з’явилася, а ноги в животі ще «відтанцьовували» :) Дуже незвично.
Дитинка народилася, заплакала, її оглянули, помили — усе супер. А потім мені сказали, що, щоб зашити розриви, треба почекати, бо інша дівчина народжує. Тож я ще десь пів години чекала. Але малий уже лежав на мені.
Потім мене зашили, ще востаннє додали знеболювальне й пішли. Пізніше декілька разів заходили перевірити, як малий. Робили йому аналізи крові. Морально було дуже важко дивитися, як близько 45 хвилин намагалися взяти достатньо крові для аналізу на генетичні захворювання.
Потім ще декілька разів приходили й перевіряли, чи все гаразд у мене й дитини. Малий народився о п’ятій ранку. Вранці мене погодували — досить смачно. Не порівняти з їжею в українській лікарні.
Десь увечері нас перевели до іншої палати. До нас майже не заходили — лише спочатку кожні 1–2 години. Приносили все необхідне, якщо треба було змінити дитячу пеленку. Памперси були свої, а пеленкою ми накривали малого, бо трохи холодив і дув кондиціонер.
Далі ми навіть змогли трохи поспати. Перед випискою до нас прийшли, дитину одягли, посадили в автокрісло й побажали всього найкращого. Виписали нас через 27 годин після народження малого.
Платити не потрібно було ні за що.
Загалом персонал мені дуже сподобався, крім однієї лікарки. Причому цікаво, що на зміні був один лікар, а медсестра, яка майже 80% часу була зі мною в пологовій палаті, мені дуже сподобалася.
Загалом досвід нормальний, але все ж треба слідкувати за тим, що роблять, і часом відстоювати свої кордони.
Моя порада: варто й самій слідкувати за тим, що має бути зроблено за планом, щоб нічого не пропустили.
Різні пологи, різний досвід — і жодного універсального сценарію
Історії вийшли дуже різними. У когось — плановий кесарів і виписка наступного дня, у когось — пологи за кілька годин і додому того ж вечора, хтось повністю довірився системі, а комусь довелося ставити багато запитань і відстоювати власні кордони. Бо, зрештою, двох однакових вагітностей і пологів просто не буває.
Але мені здається, що всі ці історії об’єднує дещо важливіше: народжувати дитину за тисячі кілометрів від дому — страшно лише доти, доки ти не знаєш, як усе тут працює. Саме тому й хотілося зібрати різні досвіди в одному матеріалі — не для порівняння і не для того, щоб сказати, як «правильно», а щоб комусь стало хоча б трішки спокійніше.
Ну і, мабуть, головне: не бійтеся народжувати маленьких українців. Навіть якщо тепер вони народжуються за океаном.
